СІМЕЙСТВО ЖИРЯКОВИЕ (STEATORNITHIDAE)

Своєрідне сімейство, що різко відрізняється від інших сімейств загону й має у своєму складі всього один вид. Викопні види невідомі.
Гуахаро (Steatornis caripensis) — самий великий представник загону: розмах крил у нього близько 1 м. Він має міцний дзьоб з гострим гачком, навколо рота довгі тверді щетинки. Ноги невеликі, але сильні, з пальцями, збройними великими пазурами. Оперення щільне, цвіт його каштаново-бурий з розкиданими подекуди білуватими плямами, більше помітні плями на верхніх кроющих крила.
Гуахаро розповсюджений на самій півночі Південної Америки, а саме в горах Венесуели, Еквадору й Північного Перу. Крім того, він гніздиться на острові Тринідад. Гнізда він улаштовує в глибоких, звичайно вапняних печерах у горах. Як правило, вихід печер відкривається або над морем, або над рікою. У Північному Перу ці печери можуть бути й на висоті 2300 м над рівнем моря. Гуахаро- колоніальні птахи, і в печерах збирається для гніздування неймовірна безліч їх.
Гніздо міститься у вибоях стінок печери або на невеликих виступах. Однак навряд чи це спорудження заслуговує назва гнізда. Це всього лише плоска подушечка шириною до 30 див, а висотою лише 2-3 див, зроблена з різних органічних речовин, наприклад отригнутих птахом кісточок плодів. Птах гніздиться на одному місці не один рік, подушечка потроху надбудовується й може досягти 20 див висоти, здобуваючи форму конуса: чим вище, тим діаметр його менше. Гніздо міститься інший раз на висоті 30 м над дном печери або навіть ще вище. При висвітленні куточка печери можна бачити флуоресціюючі сталактити й усюди карликові деревця, мертві або майже мертві, пророслі із занесених сюди птахами насінь різних пальм. І всюди на дні топке гуано. Уява відвідувача вражають лиховісні вигуки, що лунають із усіх боків, птахів – якесь своєрідне кудкудакання, пронизливі різкі скиглення, нестерпні для людини, для незвичного вуха у всякому разі.
Птаха відкладають по 2 білі з буруватими цятками на тупому кінці яйця. Насиджують обидва члени пари. Пік гніздової активності доводиться на квітень – травень, але деякі спостерігачі вказують, що гуахаро розмножуються протягом усього року. Пташенята лупляться голими, але незабаром покриваються рідким темно-сірим пухом.
Гуахаро — нічні птахи. Удень вони сидять у глибині печери, на годівлю вилітають по ночах і можуть віддалятися в пошуках корму на відстань до 70-80 км від свого притулку. Гуахаро – растительноядние птаха, годуються винятково фруктами, головним чином плодами пальм, які зривають своїм міцним дзьобом на лету. Приносить птах їжу в печеру, видимо, у шлунку й потім відригає її. Пошуки їжі виробляються всю ніч, але як тільки наближається світанок, вся величезна маса птахів, що годуються, поспішає до себе в печеру й стрімко зникає в її глибині.
Їжа, що приносять дорослі птахи своїм пташенятам, сприяє утворенню в них товстого шару жиру. Пташенята, у яких ще не початок розвиватися оперення, важать тому вдвічі більше, ніж їхні старанні батьки, і являють собою в буквальному значенні слова безпомічні жирові мішки. Індіанці здавна добре знають гніздові печери гуахаро й, хоча вони важкодоступні, проникають у них. Вони вбивають там масу пташенят, використовуючи потім отриманий жир для їжі й для висвітлення. З жовтуватого жиру пташенят витоплюється майже прозорого, позбавленого якого-небудь заходу масло, що може зберігатися, не прогоркнув, місяцями.
У цей час одна з більших гніздових печер гуахаро взята під охорону й перетворена в національний парк.
Гуахаро більше часу, чим какаялибо інший птах, проводить у темряві. У глибині її гніздових печер панує повний морок, але птах не випробовує від цього якого-небудь утруднення, тому що, що подібно гніздиться в печерах Індонезії стрижам саланганам (із загону довгокрилих), вона здатна до эхолокации. Звукові імпульси, які посилає в темряві гуахаро, не ультразвуки, вони перебувають у межах сприйняття людського вуха.