СІМЕЙСТВО ТИРКУШКИ (GLAREOLIDAE)

Приналежні до сімейства тиркушек тиркушки й бігунки добре відрізняються від інших представників загону куликів коротким дзьобом з дуже глибоким, як у ластівок, розрізом рота. По своїй анатомічній будові ці птахи мають деяку подібність із чайковими птахами. Поширені в східній півкулі, вони населяють відкриті й звичайно сухі ландшафти. У сімействі 15 видів, поєднуваних у дві підродини: тиркушек (Glareolinae) і бігунків (Cursorinae).
Тиркушки мають довгі й гострі крила й досить довгий, вилоподібно вирізаний, як у ластівки, хвіст. Ноги в тиркушек короткі, чотирипалі, між зовнішнім і середнім пальцями є невелика перетинка. Дзьоб короткий і широкий із трохи вигнутим униз хребтом надклювья. Розріз рота великий. На відміну від інших куликів тиркушки ловлять видобуток на лету, за винятком більше довгоногої австралійської тиркушки (Stiltia isabella). Поширені тиркушки в Південній Європі, Південній Азії, в Африці й Австралії.
У нашій країні гніздиться степова тиркушка (Glareola nordmanni). Область її поширення охоплює степу від Румунії й низов’їв Дунаю на заході до передгір’їв Алтаю на сході. На південь степова тиркушка поширена до Кавказу, дельти Волги, низов’їв Сирдарьи й передгір’їв Тянь-Шаню. На зиму відлітає в Африку південніше екватора.
Спинна сторона цього птаха сероватобурая з маслиновим відтінком. На горлі й шиї (попереду) бледно-охристое пляма, облямована вузькою чорною смужкою. Груди димчаста в передній частині й палева в задній. Черевце й верхні кроющие хвоста білі. Довжина крила птаха близько 19 див, вага 90-109 р.
На місцях гніздування степові тиркушки з’являються наприкінці квітня — початку травня й розміщаються пс сухим просторам, причому не уникають і культурного ландшафту, розташовуючись для гніздування на посівах проса, кукурудзи й по баштанах. Гніздяться вони звичайно колоніями, іноді по 10-20 пару, а іноді й сотнями пар.
У гнізді, що представляє собою просту ямку на відкритій площадці, буває звичайно 4 яйця, іноді 3 або 5. Відкладання яєць відбувається в травні. Насиджують обоє батька (як довго, не встановлене). Удень, що насиджують птахи, нерідко залишають кладки на піклування декількох сторожів, а самі летять на годівлю або водопій. Незабаром після висновку пташенят степові тиркушки збираються в зграї, що досягають іноді значних розмірів. У серпні вони вже відлітають.
Степові тиркушки рухливі, товариські й крикливі птахи. Найчастіше їх можна бачити ширяючими в повітрі на зразок ластівок або крачек. На лету вони сильно згинають шийку, відстовбурчуючи її вниз горбиком.
Їжею степовим тиркушкам служать різні комахи: гнойові жуки, коники, сарана. У випадку, якщо на полях з’являється прус, тиркушки знищують його у великій кількості. В Африці, де зимують ці птахи, тиркушек називають сарановими птахами, тому що вони випливають за скупченнями сарани, збираючись тисячними зграями.
У Середній Азії й на захід від Дністра в нашій країні водиться лугова тиркушка (G. pratincola). Крім того, її гніздової ареал охоплює Передню Азію до півострова Кач (Індія), всю Африку. Місцями цей птах гніздиться також у Західній Європі. Будучи дуже подібної зі степовий тиркушкой, лугова добре відрізняється рудою підбивкою крила й рудого пахвового пір’я.
На відміну від інших тиркушек, що гніздяться на рівних відкритих просторах, воротничковая тиркушка (Galachrisia nuchalis) тропічної Західної Африки влаштовує гнізда на голих кам’янистих острівцях великих рік у місцях, де плин стрімко, і навіть поблизу водоспадів. Полює цей птах більшими зграями над рікою, іноді схоплює видобуток і з поверхні води.

* * *
Бігунки властиві Африці, Південній Азії й Австралії. Ноги в них длиннее, ніж у тиркушек, трипалі. Дзьоб теж трохи длиннее, ледве вигнутий донизу, хвіст звичайно прямо зрізаний.
У нашій країні зустрічається тільки звичайний бігунок (Cursorius cursor), що населяє передгір’я Копетдагу й Теджено-Мургабское межиріччя. Поза нашою країною він розповсюджений на південь до Перської затоки й Індії, на Аравійському півострові й в Африці до півдня до озера Чад на заході й майже до Капской провінції на сході. Будучи південним птахом, цей вид іноді залітає далеко до півночі: до Шотландії, південної частини Скандинавського півострова й Південної Фінляндії. На більшій частині ареалу бігунок – осілий птах, у СРСР перелітна.
Єгипетський бігунок, або, як частіше його називають, крокодилів сторож (Pluvianus aegyptius), має верхню сторону тіла сіру із чорним тім’ям, що облямовано минаючої над оком широкою білою смугою. Нижче цієї смуги через око йде блискуча чорна смуга. Нижня сторона тіла птаха білувата, горло й зоб оперезані чорною смугою. У польоті впадають в око чорні смуги на крилах. Розміри птаха невеликі: довжина крила 12, 5-14 див.
Крокодилів сторож — африканський птах. Він розповсюджений від Єгипетського району ОАР до Уганди на сході материка й від ріки Сенегал до Камеруну в західній його частині. Усюди він тісно пов’язаний з більшими ріками, на піщаних обмілинах й островах яких веде осілий спосіб життя. Гнізда крокодилів сторож не робить. Він відкладає яйця на голий ґрунт і потім зариває їх у пісок на глибину 5-7 див. За даними одних спостерігачів, у повній кладці 2 яйця, по даним інших, 4 яйця. Удень яйця зігріваються сонцем, і, якщо занадто пекуче, птах захищає їхньою власною тінню від перегріву. Іноді бігунок приносить у стравоході воду, змочує нею кладку й потім сідає на мокрий пісок.
Єгипетські бігунки в місцях гніздування дуже численні. Вони найвищою мірою довірливі. Люди, що спостерігали їх у природі, називають їх ручними. Вони дуже рухливі й крикливі. Але іноді птах зупиняється на місці й коштує зігнувшись, втративши настільки звичайну для неї іншим часом бадьорість.
У багатьох книгах пишуть, що єгипетський бігунок має звичай забиратися іноді в розкриту пащу крокодила й вибирати в нього між зубами залишки їжі. Звідси й назва -крокодилів сторож. Про це писав ще Геродот. Однак багато натуралістЪів, що працювали в Африці, затверджують, що їм не доводилося бачити нічого подібного. Їжею єгипетському бігунку служать невеликі безхребетні, як водні, так і сухопутні.
Ряд видів бігунків, що належать до роду Rhinoptilus, тримається увесь час удалині від води, населяючи сухі рівнини, більш-менш зарослі рідкими деревами й чагарниками. Африканський бігунок (Rh. africanus) поміщає кладку, що складається із двох яєць, нерідко прямо на пригріві, незважаючи на наявні поблизу пучки трави, під якими можна було б укрити гніздо. Коли ґрунт сильно нагрітий, що насиджує птах коштує над гніздом, захищаючи кладку своєю тінню. Птаха при цьому явно страждають від перегріву, тримають рот відкритим, висувають язик і скуйовджують оперення. Як тільки приходить зміна, що звільнилася від батьківських обов’язків птах негайно прагне в тінь. По ночах, пізно ввечері й рано ранком птаха зігрівають кладку теплом свого тіла.